Мене лякають ті християни, які мають відповіді на всі питання…

Читай також

  • Слухають, але не чують
  • Поради від військового капелана на Різдвяний піст
  • Не все золото, що блищить
        • Мене лякають ті християни, які мають відповіді на всі питання…

          “Того Бога, яким Його собі уявляють від 60 до 80 відсотків людей, на щастя, не існує.” (Карл Ранер, богослов).

          Мене ці слова дуже втішили.

          Бо найбільше ранить у християнстві нездоровий погляд певних віруючих на Бога, на гріх, на молитву та практикування віри.

          Коли мені було 14 років, існував забобон, що на Усікновення (11 вересня за старим календарем) не можна їсти круглого. Логіка така: Йоану Хрестителю відрубали голову, а вона кругла. Тому не можна. І я чисто випадково з’їла сливку. Потім згадала, що то не можна. І думаю собі: тепер що — треба сповідатися?

          І мій підлітковий мозок почав інтенсивно аналізувати: а в чому власне гріх? Яку заповідь я порушила і кому нашкодила? Ніяку, нікому. Сливку не образила)

          Зараз я з гумором згадую свої релігійні викривлення, бо я собі те все вирівняла релігійною освітою в УКУ, монашою формацією, щоденним читанням Божого Слова , молитвою, духовним проводом тих, які живуть Богом і мають мудрість духовну, щорічними реколекціями. Документи Церкви, література, написана богословами, біблістами, — католицькими, православними, протестантськими,— я не зупиняю свій духовний розвиток ні на мить, бо Церква розвивається, старе відходить в архіви, нові виклики часу мотивують шукати нових відповідей.

          Мене лякають ті християни, які мають відповіді на всі питання (і релігійні, і медичні, і політичні), – бо це небезпечні люди, які не вчать людей думати, а паралізують мозок, зводячи всі відповіді до “можна/не можна”.

          Мене лякають духівники, які вирішують за своїх духовних дітей, роблячи з них безвідповідальних, — “мені так сказав духівник, тому думати не треба”.

          На жаль, живучи в такій реальності, потім маю багато роботи: на духовному консультуванні реабілітую людей від травм, отриманих у церкві, на сповідях (бо на дівчат чи жінок священник накричав замість допомогти знайти вихід з важкої ситуації), помагаю людям знайти Бога в їхньому житті і наважитися перестати вірити в те, що Бог не казав.

          То важка робота, і я тішуся, що маю друзів серед духовних осіб, з якими можу радитися, шукати правди та допомоги для тих, хто її шукає.

          Маю сильну віру, що здоровий глузд переважить те все хворе.

          Працюю над тим.

          ~

          Фото від @aviamasha_photo

          Джерело: Антонія Зоряна Шелепило

          Читай також

        • Слухають, але не чують
        • Поради від військового капелана на Різдвяний піст
        • Не все золото, що блищить
          • Оціни

            [ratemypost]